Якщо їхати Бобового в сторону Вилка, можна побачити те місце, де колись
росло за легендою дерево Раковція.
За повір'ям він тут до цього дерева прив'язав свого коня 13 червня 1703 року.
Є ще й інші легенди, пов'язані з його іменем.
На межі с. Бобове є так звана місцина Палфізеш. Недалеко від Пейтерського фруктового саду. Цікава історія пов'язана з його назваю.
У минулому сторіччі ця місцевість була зарослою лісами і чагарниками.
На повну силу ішла війна куруців. Одного разу гусари Палфія тут розташувалися на відпочинок. Вони були тими які перейшли на бік куруців.
Стояли насторожі і чекали куруців, які ще не знали про зраду гусарів Палфія. Про це узнав один рибак з Вилка, зібрав людей із ближніх сіл, а після опівночі вони перепливли Тису, напали на сплячих гусарів і перебили їх. Тому жителі Бобового те місце, де були перебиті гусари, назвали Палфізешем.
На межі сіл Бобового і Тисобече Раковці вд битву з Палфієм. Кровавою ба битва, бо багато їх полягло цього дня. Ні у кого не було ангела хранителя, тільки у Раковці Ференца, у которого над головою у повітря кружляв орел. Одного разу лобонці вибили з його рук меч и він опинився під великою загрозою. І туту із неба налетів орел. Кігтями вирвав очі у ворога. А у дзьобі його був меч. Раковці вихопив меч у нього і тільки так міг припинити напад. На честь цій події був встановлений пам'ятний стовп Ференці Раковці з орлом. Але сталінці знесой його. У вже пізніше, 16 липня 1989 року цей пам'ятник був видновлен з ініціативи голови місцевого колгоспу Біров Антоніна.
У 1970 році відкрили історичний музей, який був розмішений у замку Фогороші. У 1977 році музей обновили.
За радянський період замок Фогороші певний час існував як лікарня, був тут і стоматологічний кабінет. Надворі була хата для тогочастних слугів, яка потім діяла як кухня і прачечна. Коли закрили лікарню, тоді працював тут кінотеатр. Але замок уже був у поганому стані, розібрали і хату для колишних слугів. Кругом замку був прекрасний парк, де росли гарні ялини та декоративні рослини. Біля замку було невеличке озеро, коло якого росли ялинки та фруктові дерева. Але ці ялинки і цей сад вирубали. Колгосп «Прикордонник» на цьому місці спорудив величезне озеро, де навіть був і водяний млин. Але цього водяного млина уже нема, бо коли почав розподатися колгосп, то все спустошили.
У 1970 році відкрили історичний та народознавчий музей. Ідею відкриття музею висунули голова колгоспу Біров Антонін і його дружина Біров Юліанна. Дружина голови колгоспу ходила з села в село щоб зібрати матеріали для музею. Зараз музей підтримує себе за рахунок участі у тендерах.
Село Вовчанське заселяють в основному угорські греко-католики. Після 1989 року греко-католики почали «боротися» за ту каплицю, яка знаходиться у дворі колишнього замку Фогороші. Вдалося селу повернути каплицю, відремонтувати її, бо колись тут був склад. З того часу тут постийно проводиться служба. В цьому році розширили каплицю, бо жителі села сюди ходять на службу і уже не вміщувались. Дзвін був на вулиці Шевченка і перенесли його до каплиці. Село не отримало колишню назву, але має окрему церкву.
До визначних місць села відноситься реформатська церква, яка була перебудована десь приблизно у 1700 році і зберегла вигляд середньовіччя. Визначне місце займає Тисобикеньська реформатська церква як найдавніша будівля нашого краю. Збудували її в ХІІІ–ХVІ столітті. Нема на ній будівничного знака і з цього видно що не вчений майстер, а селянські крипаки будували її. Спочатку цією церквою користувалися римо-католики, а з часу реформації люди реформатської віри.
На святомумісці з північної сторони видніється табличка, що сповіщає похорон обласного старости Уйгелі Йосипа. Навколо церкви збудували дві дзвіниці. Давно дзвіницю поставили у кінці церкви з північно–західної стороні на відстані 4 метри. Напевно, дзвіницю будували у часи панування королеви Марії Терезії або владаря Ліповта, бо тількі ці владарі не дозволяли будувати церкви разом із дзвоницями.
Теперішня дзвіниця яка знаходиться ближче до церкви, збудована у 1960-их роках. Ця дзвіниця відна біля церкви ї по сьогоднішній день.
Два дзвони має реформатська церква, яких вилито і поставлено на теперішнє місце десь у 1795 році.
Маківку церкви уже тричи перекривали гонтовим дахом в 1865 році за рахунок спільного пожертвування, в 1900 році черепицею, а потім у 1996 році шифером, що і зараз прикрашає маківку церкви.
Корону над трибуною, ярус для юнаків виготоу 1802 році Уйгелі Йосип разом з дружиною Понграц Терезією.
У 1876 році вхід церкви перемістили із західної сторони на південну сторону. У внутрі в кінці східної частини збудували новий ярус за рахунок коштів церкви для дітей і дяка. На цьому, так званому, малому ярусі знаходиться і гармонія, що закупили іще в 1881 році за рахунок спільного пожертвування під керівництвом Шаркань Людвига. Кругом церкви була дерев'яна огорожа, але у 1998 році замінили на кам'яну. Біля церкви стоїть дзвіниця, про яку нема точної дати хто і коли будував її.
За даними 1991 року реформатська церква нараховувала 500членів, а за сьогоднішніми даними 565 членів.
З 1880 року почалася проводитися реформатська служба в селі, яку і проводив перший піп Шаркань Людвиг. З того часу село мало уже кілька попів:
1881–1883 рр. — Шаркань Людвиг;
1961–1978 рр. — Тарць Данило;
1979–1985 рр. — Оросі Павло;
1985–1994 рр. — Борат Ємерих;
1994–1997 рр. — Цірок Адальберт;
з 1997 роки і до наших днів — Гуньоді Оттіло.
З 1883 року по 1961 року в церкви проводилась римо–католицька служба і тому в цей час село не мало реформатського попа.
Мистецьким пам'ятником вважається і греко-католицка церква, яку принесла повінь на околицю села у 18 ст. У 2003 році розпочали будувати православну церкву у центрі села з допомогою амеріканських прихожан православної церкви, котра була повностю готова і освячена на 14 жовтня 2006 і названа у честь покровських свят Покровськийхрам. Службу у православному храме проводіть поп Попп Степан, якій веде служби з 1982 року у селі Бобове.
Два пам'ятники знаходяться у центрі села. Один із них збудований у честь пам'яті жертвам сталінізму, а другий – у честь пам'яти добровольцям Великої Вітчизняної війни на вулиці Ілона Зріні.
У 2005 року був встановлен пам'ятник з дерева у честь Раковці Ференца.
У селі є будинок культури більш як на 200 місць, в котром тепер проходять пам'ятні заходи для молоді.
У селі Бобове є загальноосвітня школа І–ІІ. де навчання ведеться на угорської мові.
Уже двічі бушивала повінь у селі: спочатку восени 1998 року, а потім навесні у 2001 році. Після повені дуже багато будинків було знищено, які потім були відбудовані. Жертвої повені був і медичний центр.
Після повені 1998 року збудовано новий дитячий садок з угорською мовою. У цьому будинку крім дитсадка, знаходиться пошта і медичний центр.
На території села нема лісів, тільки чагарники. В межах села протікає ріка Тиса, яка забезпечує будівельними матеріалами цілий район.
На території села працює деревообровне підприємство, підприємство по виготовленню будівельних блоків, вікон.
У 1948 році в селі був організований колгосп «Перемога». У 1950 році п'ять сіл об'єдналися і був створений один колгосп «Прикордонник». Але ці хозяйства зупинили роботу і замість них приватні підприємства забезпечують роботою людей.
Село має такі видатні особистості: Дупко Ю. (поет), Варга В. Л. (директор місцевої школи уже 50 років, заслужений вчитель, ветеран праці).
Створюється туристичний центр в селі з допомогою міст нього населення для ознаємлення історії нашего села і візначними місцями нашого краю.
Список використованої літератури:
- Ботлік Йосип–Дупко Юрій: «Тисячоліття угорського поселення на Закарпатті.»
- «Залишитись» – газета Закарпатських грекокатоликів.
- «Пам'ятна книга про жертв сталінізму на Закарпатті.»